ПРОПОЗИЦІЇ ЩОДО ВНЕСЕННЯ ЗМІН ДО ЧАСТИНИ 3 СТАТТІ 233 КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ

Останніми днями в суспільстві та правничій спільноті точаться гострі дискусії навколо внесених нещодавно змін до Кримінального процесуального кодексу України, зокрема, в частині врегулювання проведення невідкладних обшуків.

Як представник Комітету з питань кримінального права та процесу Національної асоціації адвокатів України подав свої пропозиції щодо внесення змін до частини 3 статті 233 Кримінального процесуального кодексу України.

Запропонована редакція має на меті усунути низку суттєвих недоліків чинного законодавчого формулювання, що негативно впливають на забезпечення балансу між публічним інтересом під час розслідування кримінальних правопорушень та гарантіями прав людини на недоторканність житла, передбаченими ст. 30 Конституції України.

Отож, пропоную частину третю статті 233 КПК України викласти в наступній редакції:

«3. Для виконання завдань кримінального провадження, у виняткових випадках, пов’язаних із врятуванням життя людей, запобіганням безпосередній загрозі їхньому здоров’ю, статевій свободі, особистій безпеці чи майну, безпосереднім переслідуванням осіб, які обґрунтовано підозрюються у вчиненні тяжких або особливо тяжких злочинів, а також за наявності достатніх підстав вважати, що існує реальна загроза втрати або знищення речей і документів, які мають значення для кримінального провадження слідчий, прокурор, має право невідкладно без ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи. В таких випадках проникнення до житла чи іншого володіння особи здійснюється на підставі вмотивованої постанови слідчого, прокурора. Надалі прокурор або слідчий за погодженням із прокурором зобов’язаний невідкладно, але не пізніше сорока восьми годин з моменту проникнення до житла чи іншого володіння особи звернутися до слідчого судді із клопотанням про проведення обшуку. Слідчий суддя розглядає таке клопотання згідно з вимогами статті 234 цього Кодексу, перевіряючи, крім іншого, чи дійсно були наявні підстави для проникнення до житла чи іншого володіння особи без ухвали слідчого судді. Ухвала слідчого судді за результатами розгляду клопотання про проведення обшуку може бути оскаржена в порядку, передбаченому цим Кодексом. Якщо прокурор відмовиться погодити клопотання слідчого про обшук або слідчий суддя відмовить у задоволенні клопотання про обшук, встановлені внаслідок такого обшуку докази є недопустимими, а отримана інформація підлягає знищенню в порядку, передбаченому статтею 255 цього Кодексу».

 

Положення саме такої редакції передбачають винятковість проведення обшуку без ухвали суду. Формалізовано  вичерпний перелік обставин, які можуть вказувати на винятковість:

– такий обшук можна проводити виключно по тяжких і особливо тяжких злочинах;

– слідчий або прокурор зобовʼязаний своє рішення оформити мотивованою постановою;

– ухвалу про «легалізацію» можна оскаржити до Апеляційного суду.

Вищевказані положення, на мою думку, мінімізують ризики зловживання таким правом, посилюють судовий контроль, а відтак спрощують процедуру притягнення винних до юридичної відповідальності у випадку порушення права людини на  недоторканність житла.

Обґрунтування необхідності та значення  пропозицій до внесення змін до положення акта законодавства.

Формулювання «до постановлення ухвали слідчого судді» є юридично нечітким, оскільки не дозволяє однозначно встановити момент, у який допускається проникнення без судового дозволу, що створює передумови для довільного тлумачення і, відповідно, ризики зловживань з боку правоохоронних органів. У зв’язку з цим доцільним є використання формулювання «без ухвали слідчого судді», яке є усталеним у правозастосовній практиці та виключає будь-яку варіативність тлумачення.

Формулювання «осіб, які підозрюються» не відповідає стандартам кримінального процесуального законодавства та створює ризик юридичної невизначеності. Згідно з положеннями КПК України, зокрема ст. 42 КПК України, статус підозрюваного особа набуває виключно після вручення письмового повідомлення про підозру. Водночас у випадках, коли йдеться про невідкладність обшуку, особа може не мати офіційного статусу підозрюваного, але щодо неї можуть існувати об’єктивні фактичні дані, які дають підстави вважати, що саме ця особа вчинила кримінальне правопорушення.

Як правило, згідно з нормами КПК України, у тому числі положеннями статті 177 КПК України, застосовується усталене формулювання «особи, які обґрунтовано підозрюються», яке є більш точним і таким, що відповідає як національним процесуальним стандартам, так і міжнародним, зокрема практиці Європейського суду з прав людини, який послідовно наголошує на необхідності наявності обґрунтованої підозри як передумови для обмеження прав особи. Термін «обґрунтована підозра» означає наявність сукупності конкретних і достовірних фактів, які дозволяють органу досудового розслідування чи суду дійти висновку про ймовірну причетність особи до вчинення кримінального правопорушення.

Отже, використання саме формулювання «особи, які обґрунтовано підозрюються у вчиненні кримінального правопорушення» дозволяє забезпечити відповідність норм закону вимогам законодавчої техніки, судової практики та принципу юридичної визначеності.

Встановлення обмеженого переліку кримінальних правопорушень, за якими допускається проникнення до житла без ухвали слідчого судді, суперечить принципу ефективності кримінального провадження. Обставини багатьох тяжких та особливо тяжких злочинів, не охоплених зазначеним переліком, можуть потребувати негайного переслідування осіб, що обґрунтовано підозрюються у вчиненні кримінального правопорушення. Внаслідок цього передбачене обмеження здатне штучно обмежувати дії правоохоронних органів та негативно впливати на виконання завдань кримінального провадження. Саме тому, пропонується замінити конкретний перелік статей розширеним формулюванням, яке буде передбачати безпосереднє переслідування осіб, які обґрунтовано підозрюються у вчиненні будь-якого тяжкого чи особливо тяжкого злочину.

Чинна редакція КПК України дозволяє проникнення до житла чи іншого володіння особи у випадках «необхідності невідкладного вилучення чи збереження доказів», фактично, без будь-яких обмежень. Такий підхід суперечить принципу пропорційності втручання у приватне життя та не відповідає вимогам юридичної визначеності.

Відсутність уточнення щодо характеру наведеної підстави може призводити до зловживань з боку органів досудового розслідування, коли обґрунтованість дій фіксується лише постфактум. Саме тому, пропонується конкретизувати, що підставою для «невідкладного обшуку» може бути наявність достатніх підстав, які вказують на реальну можливість втрати або знищення доказів, причому «достатні підстави» мають ґрунтуватися на фактичних, підтверджених та обґрунтованих обставинах, що підтверджують спроби приховати, спотворити або знищити речі чи документи, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення.

Окремо звертаємо увагу, що конкретизація формулювання «існують можливості втрати чи знищення доказів» шляхом заміни на «існує реальна загроза втрати або знищення речей і документів, які мають значення для кримінального провадження» дозволяє уникнути правової невизначеності, а також акцентує увагу на предметі доказування, що відповідає вимогам КПК України щодо допустимості доказів.

Відповідно до Постанови від 07.10.2024 по справі № 466/525/22 Касаційний кримінальний суд зазначив, що: «… наявність у сторони обвинувачення обґрунтованих побоювань того, що майно може бути знищеним, може свідчити як наявність у слідчого та прокурора відповідних даних, що воно може бути знищене, з огляду на відомості, отримані оперативним шляхом, з повідомлень свідків, потерпілих, підозрюваних чи з інших належних та допустимих джерел, які вказують, що майно може бути знищено, так і специфіка розвитку подій у розслідуванні кримінального провадження, коли, наприклад, один із співучасників кримінального правопорушення був затриманий, то побоювання того, що його затримання може змусити інших співучасників знищити речові докази, стають досить реальними».

В контексті наведеного, варто зауважити, що ст. 30 Конституції України встановлює вичерпний перелік підстав для невідкладного проникнення до житла чи іншого володіння особи без вмотивованого рішення суду, а саме у невідкладних випадках пов’язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину.

Отже, фактично, чинна редакція частини 3 статті 233 КПК України, яка передбачає можливість проникнення до житла чи іншого володіння особи «з необхідністю негайного вилучення або збереження доказів» не є конституційною, оскільки охоплює ширше коло невідкладних випадків, ніж ті, що прямо передбачені ст. 30 Конституції.

Водночас, запропоноване нами формулювання «за наявності достатніх підстав вважати, що існує реальна загроза втрати або знищення речей і документів, які мають значення для кримінального провадження» є чітко окресленою конструкцією, що встановлює реальний ризик втрати об’єктів, які мають процесуальне значення, як елемент фактичного продовження акту безпосереднього переслідування, коли особа, що вчинила кримінальне правопорушення намагається позбутися доказів, знищити або приховати їх.

Тобто, втрата чи знищення доказів, що має безпосередній і невідворотний характер, є проявом фактичної поведінки особи, яка безпосередньо переслідується, а отже, вказане визначення відповідає «невідкладним випадкам» в розумінні статті 30 Конституції України.

КПК України не містить вимог щодо обов’язкової фіксації вмотивованого рішення службової особи щодо проникнення до житла чи іншого володіння особи без ухвали слідчого судді, що створює передумови для зловживань з боку органів досудового розслідування та ретроспективного засилення їх незаконних дій. Саме тому, запровадження вимоги складати вмотивовану постанову прокурора або слідчого, за погодженням з прокурором, перед «невідкладним обшуком» забезпечить чітку фіксацію обґрунтованості процесуальних рішень та персональну відповідальність за правомірність проведених дій.

КПК України не визначає чіткого строку для подання клопотання про проведення обшуку після фактичного проникнення до житла чи іншого володіння особи. Відсутність такої вимоги створює ризик маніпулювання процесуальними строками та ухилення від ефективного судового контролю.

Саме тому, пропонується встановити граничний строк для звернення до слідчого судді з клопотанням про проведення обшуку, а саме не пізніше ніж 48 годин з моменту проникнення до житла чи іншого володіння особи, що забезпечить відповідність принципу невідкладності, своєчасний судовий контроль та унеможливить зловживання з боку органів досудового розслідування.

 

ПОРІВНЯЛЬНА ТАБЛИЦЯ
щодо внесення змін до частини 3 статті 233
Кримінального процесуального кодексу України

Зміст положення акта законодавства	Зміст пропозицій щодо внесення змін до положення акта законодавства
Кримінальний процесуальний кодекс України (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2013, № 9-10, № 11-12, № 13, ст.88)
Стаття 233. Проникнення до житла чи іншого володіння особи … 3. Слідчий, дізнавач, прокурор має право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи лише у невідкладних випадках, пов’язаних із врятуванням життя людей, запобіганням безпосередній загрозі їхньому здоров’ю, статевій свободі чи особистій безпеці або з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 112, 115-119, 121, 122, 124, 127, 129, 135, 136, 146, 147, 149, 152-156-1, 258, 258-1, 259 Кримінального кодексу України, або у разі необхідності невідкладного вилучення чи збереження доказів, що стосуються таких злочинів. У такому разі прокурор, слідчий, дізнавач за погодженням із прокурором зобов’язаний невідкладно після здійснення таких дій звернутися до слідчого судді із клопотанням про проведення обшуку. Слідчий суддя розглядає таке клопотання згідно з вимогами статті 234 цього Кодексу, перевіряючи, крім іншого, чи дійсно були наявні підстави для проникнення до житла чи іншого володіння особи без ухвали слідчого судді. Якщо прокурор відмовиться погодити клопотання слідчого, дізнавача про обшук або слідчий суддя відмовить у задоволенні клопотання про обшук, встановлені внаслідок такого обшуку докази є недопустимими, а отримана інформація підлягає знищенню в порядку, передбаченому статтею 255 цього Кодексу.	Стаття 233. Проникнення до житла чи іншого володіння особи … 3. Для виконання завдань кримінального провадження, у виняткових випадках, пов’язаних із врятуванням життя людей, запобіганням безпосередній загрозі їхньому здоров’ю, статевій свободі, особистій безпеці чи майну, безпосереднім переслідуванням осіб, які обґрунтовано підозрюються у вчиненні тяжких або особливо тяжких злочинів, а також за наявності достатніх підстав вважати, що існує реальна загроза втрати або знищення речей і документів, які мають значення для кримінального провадження слідчий, прокурор, має право невідкладно без ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи. В таких випадках проникнення до житла чи іншого володіння особи здійснюється на підставі вмотивованої постанови слідчого, прокурора. Надалі прокурор або слідчий за погодженням із прокурором зобов’язаний невідкладно, але не пізніше сорока восьми годин з моменту проникнення до житла чи іншого володіння особи звернутися до слідчого судді із клопотанням про проведення обшуку. Слідчий суддя розглядає таке клопотання згідно з вимогами статті 234 цього Кодексу, перевіряючи, крім іншого, чи дійсно були наявні підстави для проникнення до житла чи іншого володіння особи без ухвали слідчого судді. Ухвала слідчого судді за результатами розгляду клопотання про проведення обшуку може бути оскаржена в порядку, передбаченому цим Кодексом. Якщо прокурор відмовиться погодити клопотання слідчого про обшук або слідчий суддя відмовить у задоволенні клопотання про обшук, встановлені внаслідок такого обшуку докази є недопустимими, а отримана інформація підлягає знищенню в порядку, передбаченому статтею 255 цього Кодексу.

Член Комітету з питань кримінального права та процесу НААУ, доктор юридичних наук, адвокат  Ігор ЦЮПРИК