Голова АО «Legal Synergy», доктор юридичних наук Ігор Цюприк як представник Національної асоціації адвокатів України взяв участь у засіданні робочої групи комітету Верховної Ради України з питань правоохоронної діяльності задля підготовки до другого читання проєкту Закону України «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо удосконалення гарантій захисту суб’єктів господарювання під час здійснення кримінального провадження» (реєстр. № 12439 від 24.01.2025).

• Питання гарантій для чесного й відповідального бізнесу нині стоїть дуже гостро, адже в умовах воєнного часу суб’єкти господарювання, які забезпечують збереження робочих місць, виплати зарплат та сплату до бюджету податків, потребують захисту від правоохоронців, які використовують недосконалість законів для тиску на бізнес, – вважає Ігор Цюприк.

Запропоновані зміни до законодавства забезпечать баланс між інтересами кримінального провадження та економічною стабільністю, що залежить від безперервної діяльності підприємств i підприємців.

Вони врегульовують проблеми, пов’язані із арештом та поверненням арештованого майна, унормовують проведення невідкладних обшуків та проникнення до житла чи іншого володіння особи, посилюють гарантії дотримання права власності.

Пропонуємо читачам ознайомитися із запропонованими змінами до КПК.

1. Щодо внесення змін до статті 98 КПK України

На сьогодні в практиці досудового розслідування нерідко трапляються випадки, коли постанови про визнання речовими доказами є формальними та не містять жодного змістовного аналізу ознак, які 6 підтверджували належність об’єкта до речовим доказів. Це порушує не лише права власників майна, а й створює необґрунтоване навантаження на судову систему.

Пропонується встановити на рівні закону обов’язкові вимоги до змісту постанови слідчого, дізнавача a6o прокурора про визнання матеріального об’єкта речовим доказом. Зокрема, передбачити, що така постанова повинна містити:

• відомості про відповідність об’єкта критеріям речового доказу (як визначено у частині першій статті 98 KПK України);
• конкретне значення     об’єкта        для    встановлення          обставин     кримінального правопорушення;
• обґрунтовані підстави для визнання об’єкта речовим доказом.

Визначення законодавчих вимог до змісту постанови про визнання матеріального об’єкта речовим доказом дозволить уніфікувати судову та слідчу практику, підвищити обґрунтованість процесуальних рішень i забезпечити дотримання права власності учасників кримінального провадження.

Крім того, пропозиція щодо можливості визнання речей та документів, вилучених під пас невідкладного обшуку, речовими доказами лише після постановлення слідчим суддею ухвали про проведення такого обшуку, спрямована на запобігання зловживанням з боку органів досудового розслідування та забезпечення допустимості доказів виключно за умови дотримання принципу судового контролю.

 

 

2. Щодо внесення змін до статті 169 КПК України

Викладена в проєкті Закону редакція статті 169 KПK України є фрагментарною та містить формально дублюючі положення, що створює складнощі в її тлумаченні. У зв’язку з цим пропонується усунути дублювання пунктів 3 i 3-1 статті 169   України та об’єднати підстави для повернення тимчасово вилученого майна, пов’язані з:

—      пропущенням строку звернення з клопотанням про арешт майна (ч. 5 ст. 171 KПK України);

—      неподанням відповідного клопотання у межах розумного строку після вилучення без ухвали слідчого судді (ч. 6 ст. 173 KПK України).

Окрім того, на практиці існує проблема невиконання прокурорами обов’язку повернення тимчасово вилученого майна, арешт на яке не було накладено у встановлений KПK України строк. Тому пропонується прямо передбачити обов’язок прокурора винести постанову про повернення майна протягом 48 годин після закінчення відповідних процесуальних строків.

Запропоновані зміни забезпечать:

—      консолідацію процесуальних підстав для повернення тимчасово вилученого майна;

—      посилення гарантій дотримання права власності;

—      усунення можливості штучного затягування повернення майна органами досудового розслідування a6o прокуратурою.

 

3. Щодо внесення змін до статті 170 KПK України

У редакції законопроекту враховується лише специфіка юридичних осіб, тоді як фізичні особи-підприємці також здійснюють господарську діяльність, мають працівників, сплачують податки й зазнають аналогічних ризиків у разі арешту майна. У зв’язку з цим необхідно включити ФОПів до кола cy6’єктів, щодо яких враховуються економічні наслідки арешту майна.

Крім того, положення проекту враховують лише можливість подальшої сплати заробітної плати та податків. Водночас суб’єкти господарювання повинні також:

—      виконувати інші договори й зобов’язання;

—      забезпечувати сталість виробничих процесів;

—      зберігати робочі місця.

Арешт майна без оцінки впливу на господарську діяльність може призвести до її фактичного припинення. Для запобігання таким наслідкам пропонується розширити перелік обставин, які слідчий суддя чи суд має враховувати при накладенні арешту, зокрема:

–         не лише можливість сплати обов’язкових платежів i зарплат,

–         а й необхідність забезпечення безперервного ведення господарської діяльності та виконання інших зобов’язань.

Це сприятиме досягненню балансу між інтересами кримінального провадження та економічною стабільністю, що залежить від безперервної діяльності підприємств i підприємців.

 

4. Щодо внесення змін до статті 174 KIIK України

Норма законопроекту не містить чіткого механізму продовження строку дії ухвали слідчого судді чи суду про арешт майна, а також не врегульовує:

—      Питання повторного продовження,

—      скасування арешту,

—      чи встановлення винятків із загального строку.

Запропоновані зміни спрямовані на деталізацію відповідних процесуальних аспектів задля уніфікованого правозастосування та забезпечення юридичної визначеності.

Крім того, пропонується доповнити норму положенням, відповідно до якого двомісячне обмеження строку не поширюється на арешт майна, вилученого з цивільного обігу, з огляду на те, що повернення такого майна суперечить публічному інтересу та завданням кримінального провадження.

 

5. Щодо внесення змін до статті 214 КПК України

5.1.    Чинна редакція частини 1 статті 214 створює правову невизначеність, оскільки поняття «достатні дані» наведено без чіткого зв’язку з критеріями, визначеними в частині 5 цієї статті. Це дозволяє як зловживати правом на подання заяви, так i безпідставно відмовляти у внесенні відомостей до СРДР.

Відтак доцільно чітко визначити поняття «достатні дані», оскільки КПК України має забезпечувати ясність, передбачуваність i узгодженість норм. На нашу думку, достатніми слід вважати ті дані, які фактично підпадають під підстави, передбачені ч. 5 ст. 214 KПK України. Це усуне правову прогалину, яка дозволяє слідчим або прокурорам уникати обов’язку розпочинати досудове розслідування.

5.2.    Редакція статті в законопроєкті не передбачає належного механізму прокурорського нагляду за повнотою та своєчасністю реєстрації кримінальних правопорушень, що  створює  ризики  зловживань  або  затягування  початку розслідування. У зв’язку з цим пропонується встановити обов’язок Генерального прокурора, керівників обласних i окружних прокуратур, а також їхніх заступників, здійснювати відповідний нагляд.

5.3.    3 огляду на існуючу практику та з метою розвантаження судової системи доцільним є нормативне закріплення можливості оскарження бездіяльності слідчого, дізнавача чи прокурора не лише до слідчого судді, а також – до прокурора або прокурора вищого рівня.

 

6. Щодо внесення змін до статті 233 КIIK України

6.1.    Формулювання ‹до постановлення ухвали слідчого судді» є юридично нечітким i не дозволяє точно визначити момент, у який допускається проникнення без судового дозволу. Натомість доцільно застосовувати усталене формулювання «без ухвали слідчого судді», яке виключає довільне тлумачення.

6.2.    Формулювання ‹осіб, які підозрюються» не відповідає нормам KПK України, адже статус підозрюваного надається виключно після вручення письмового повідомлення про підозру (ст. 42 KПK). У випадках невідкладних обшуків особа ще може не мати цього статусу, хоча фактичні дані можуть свідчити про її причетність до злочину.

6.3.    У KПK України зазвичай вживається формулювання «особи, які обґрунтовано підозрюються», що відповідає стандартам i практиці ЄСПЛ. Обґрунтована підозра має ґрунтуватися на конкретних i достовірних фактах, які дають підстави вважати, що особа причетна до злочину.

6.4.    Доцільно закріпити норму про можливість невідкладного обшуку у випадках переслідування осіб, які обґрунтовано підозрюються у вчиненні злочинів проти нацбезпеки, життя i здоров’я, а також інших тяжких i особливо тяжких злочинів.

6.5.    3 огляду на судову практику, де обґрунтування невідкладності обшуку часто зводиться до загальних міркувань про ризик втрати доказів, слід чітко визначити підстави обшуку без ухвали. Пропонується передбачити, що такими підставами є наявність достатніх обставин, які свідчать про реальну загрозу втрати чи знищення доказів. Ці обставини мають бути підтверджені конкретними фактами.

6.6.    Відповідно до постанови KKC BC від 07.10.2024 у справі № 466/525/22, обґрунтовані побоювання щодо знищення майна можуть випливати з інформації, отриманої оперативним шляхом, від свідків a6o інших джерел. Затримання одного зі співучасників може спричинити спроби знищення доказів іншими.

При цьому ст. 30 Конституції України дозволяє проникнення до житла лише у випадках рятування життя, майна або безпосереднього переслідування. Формулювання «за наявності достатніх підстав вважати, що існує реальна загроза втрати чи знищення речей…» відповідає цим умовам як фактичне продовження переслідування.

6.7.    Законопроєкт не містить вимоги щодо обов’язкової фіксації рішення про проникнення без ухвали суду. Це може сприяти зловживанням, тому пропонується ввести норму про обов’язкове складення вмотивованої постанови прокурора a6o слідчого (за погодженням із прокурором) перед невідкладним обшуком, що забезпечить фіксацію обґрунтувань i персональну відповідальність.

6.8.    Доцільно також передбачити участь власника майна a6o його представника при розгляді клопотання про обшук, а також його право оскаржити ухвалу, винесену за результатами розгляду.

 

7. Щодо внесення змін до статті 236 КПK України

Пропонується уточнити положення статті, що визначає процесуальний статус речей i документів, вилучених під час проведення обшуку. Зокрема, передбачається встановити, що всі вилучені речі та документи, за винятком предметів, вилучених із цивільного обігу, набувають статусу тимчасово вилученого майна –  незалежно від того, чи були вони прямо зазначені в переліку предметів, дозволених до відшукання в ухвалі слідчого судді.

Необхідність внесення цієї пропозиції зумовлена тим, що чинна редакція законопроекту ускладнює розуміння обсягу майна, яке може вважатися тимчасово вилученим, а також переліку об’єктів, на які в подальшому може бути накладено арешт. Така невизначеність породжує неоднорідну правозастосовну практику та унеможливлює належну реалізацію процесуальних прав сторін.

3 огляду на викладене, доцільним с нормативне закріплення єдиного й чіткого підходу до кваліфікації речей i документів, вилучених під час обшуку (за винятком предметів, вилучених з обігу), як тимчасово вилученого майна.

таблиця на сайт