Юридичні новини

18 Гру

Проблематика лікарської недбалості залишається одним із найбільш вразливих питань сучасної медичної та правозастосовної практики. Стрімке зростання кількості кримінальних проваджень у сфері медичної діяльності, а також широкий суспільний резонанс окремих випадків свідчать про необхідність ґрунтовного аналізу підстав та меж юридичної відповідальності медичних працівників.

Лише за останній період у медійному просторі активно обговорювалися такі трагічні події, як смерть жінки під час пластичної операції через неправильно підготовлений анестезуючий розчин, загибель семирічного хлопчика у стоматологічній клініці після введення наркозу, а також смерть п’ятирічного хлопчика після видалення зубів, яке здійснювали лікарі без належної спеціалізації. Висвітлені випадки порушують ключове питання в суспільстві: яку відповідальність несуть медичні працівники за смерть чи тяжкі наслідки, спричинені неналежним виконанням професійних обов’язків?

Чинний Кримінальний кодекс України у статті 140 передбачає відповідальність за невиконання або неналежне виконання медичним працівником своїх професійних обов’язків внаслідок недбалого або несумлінного ставлення до них, якщо такі дії спричинили тяжкі наслідки для хворого.

Об’єктивна сторона складу кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 140 КК України включає такі елементи:

  • діяння у вигляді невиконання чи неналежного виконання медичним працівником своїх професійних обов`язків внаслідок недбалого чи несумлінного до них ставлення, тобто, всупереч або нехтуючи клінічними протоколами лікування та інтересами професійної діяльності;

2)        тяжкі наслідки для хворого, наприклад, смерть, тілесні ушкодження, стійка втрата працездатності;

3)        причинний зв’язок між діянням та наслідками.

Медичний працівник – це особа, яка має лікарську або медсестринську професійну кваліфікацію, провадить професійну діяльність із надання медичної допомоги та здійснює інші пов’язані з такою діяльністю заходи відповідно до законодавства, у тому числі як фізична особа – підприємець, яка має ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики. Водночас, надання медичної допомоги включає в себе не тільки лікування (застосування різного роду процедур, проведення медикаментозної та іншої терапії, виконання хірургічних операцій тощо), а й діагностику (отримання необхідних даних про стан здоров`я, їх правильну оцінку, вибір і прийняття рішення про лікування тощо).

Оскільки диспозиція ч.1 ст.140 КК України має бланкетний характер (відсилає до інших нормативних актів, зокрема, Наказів Міністерства охорони здоров’я України та клінічних протоколів, що ними затвердженні), у кожному конкретному випадку має встановлюватися, які саме професійні обов`язки покладалися на винну особу і які з цих обов`язків не виконані взагалі або виконані неналежним чином, а також вимоги яких конкретно нормативних актів порушено винним.

Не менш важливим є й встановлення форми вини (психічного ставлення) особи – медичного працівника до вчинюваного нею діяння, адже неналежне виконання професійних обов’язків медичним працівником характеризується виключно необережністю до спричинених нею тяжких наслідків.

СУДОВА ПРАКТИКА ЗАСТОСУВАННЯ СТ. 140 КК УКРАЇНИ:
АНАЛІЗ РЕАЛЬНИХ КЕЙСІВ

Незважаючи на суспільний резонанс та зростання кількості скарг щодо неналежного надання медичної допомоги, за даними Єдиного державного реєстру судових рішень у 2025 році національними судами України винесено лише вісім вироків за ст. 140 КК України, серед яких:

Суть: Лікар-уролог неналежно оцінив ризики перед операцією, не врахувавши наявність супутніх захворювань пацієнта, що призвело до неправильного обрання тактики хірургічного лікування та подальшої інвалідності особи.

Рішення: Лікаря визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України, призначено покарання у виді позбавлення права займатися лікарською діяльністю строком на два роки, однак звільнено від покарання у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Суть: Анестезіолог не зібрав повного анамнезу та не направив пацієнтку на консультацію до спеціаліста, незважаючи на відхилення у лабораторних показниках крові. Смерть настала внаслідок гіперчутливості до анестезії, що могла бути передбачена при належному зборі анамнезу.

Рішення: Лікаря визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України, призначено покарання у виді позбавлення права займатися лікарською діяльністю строком на два роки, однак звільнено від покарання у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. З лікаря стягнуто 363 981, 65 грн майнової шкоди та 21 464, 61 грн судових витрат.

Суть: Лікар прийняв пацієнта на стаціонарне лікування та встановив хибний діагноз без проведення обов’язкових інструментально-лабораторних обстежень, що призвело до смерті внаслідок несвоєчасно виявленого внутрішньочерепного крововиливу, прогресування явищ компресії головного мозку та зупинки серцевої діяльності, дихання.

Рішення: Лікаря визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 140 КК України, призначено покарання у виді позбавлення волі строком на два роки, з позбавленням права обіймати посади у медичних закладах та займатися медичною діяльністю строком на три роки, однак звільнено від покарання у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Суть: Лікар-анестезіолог під час передопераційного огляду неповно оцінив об’єктивні ризики для прогнозування можливої наявності важких дихальних шляхів та складної інкубації трахеї, що, як наслідок, спричинило смерть хворого під час хірургічного втручання.

Рішення: Затверджено угоду про визнання винуватості. Лікаря визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України, та призначено покарання у вигляді одного року позбавлення волі. Однак, на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням зі встановленням іспитового строку на один рік.

Суть: Лікар не забезпечив повного обстеження пацієнта з гострим запальним процесом черевної порожнини, що призвело до неправильного лікування та смерті пацієнта.

Рішення: Лікаря визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України, однак звільнено від покарання у зв`язку із закінченням строків давності. З лікарні стягнуто 50 000 грн моральної шкоди.

Суть: Під час транспортування пацієнтки фельдшер бригади екстреної медичної допомоги порушила протокол безперервного супроводу хворого, залишивши пацієнтку саму в салоні автомобіля, внаслідок чого вона впала та отримала травму з масивним крововиливом у навколишні тканини, що в подальшому призвело до смерті хворої.

Рішення: Фельдшерку визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України та призначено покарання у вигляді одного року позбавлення волі. Однак, на підставі ст. 75 КК України особу звільнено від відбування покарання зі встановленням іспитового строку на один рік.

Суть: Плануючи оперативне втручання та під час його проведення лікар-отоларинголог неправильно вибрав методику втручання, недооцінив важкість можливих ускладнень, а також скоїв технічні помилки під час втручання через недооцінку характеру патологічного процесу, що в подальшому призвело до розвитку незворотних патологічних змін в очному яблуці та до його хірургічного видалення, яке за критерієм стійкої втрати загальної працездатності відноситься до тяжких тілесних ушкоджень.

Рішення: Лікаря визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України, та призначено покарання у вигляді двох років обмеження волі. Однак, на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з встановленням іспитового строку на один рік.

Суть: Лікар-хірург не дотримався вимог Наказу МОЗ України щодо лікування пацієнта з ознаками кишкової кровотечі, що призвело до прогресування патологічного процесу, рецидиву кровотечі, наростання крововтрати та настання смерті.

Рішення: Хірурга визнано невинним та виправдано за пред`явленим обвинуваченням за ч. 1 ст. 140 КК України, оскільки суд не зміг встановити порядок отримання органами досудового розслідування медичної картки стаціонарного хворого, внаслідок чого вказану картку та похідні від неї висновки експерта було визнано недопустимими доказами.

ВИСНОВОК

Аналіз судової практики у кримінальних провадженнях за ст. 140 КК України дає можливість виокремити низку стійких тенденцій, що мають визначальне значення для формування стратегії захисту та оцінки перспектив кожної конкретної справи.

  1. Медична документація виступає ключовим доказом у справах про неналежне виконання професійних обов’язків медичними працівниками. Будь-які порушення порядку її отримання, зокрема недодержання вимог КПК України під час витребування чи огляду документів, фактично створюють передумови для визнання таких доказів недопустимими.
  2. Належною підставою для кримінальної відповідальності є чітко встановлений судовими експертами причинно-наслідковий зв’язок між діяннями медичного працівника та тяжкими наслідками, які настали.
  3. Переважна частина вироків національних судів України свідчить про відсутність практики призначення реального позбавлення волі за ст. 140 КК України. Суд здебільшого застосовує строки давності, звільнення від покарання з випробуванням або інші м’які заходи кримінально-правового впливу.

Ураховуючи особливості доказування, значний обсяг спеціальних знань, необхідних для належної правової оцінки дій медичних працівників, а також високу ціну процесуальних помилок, рекомендуємо звертатися до нашого Адвокатського об’єднання «Legal Synergy» за професійним юридичним супроводом.

Наші адвокати забезпечать комплексний захист та ефективне представництво Ваших прав та інтересів на всіх етапах кримінального провадження про неналежне виконання медичними працівниками своїх професійних обов’язків.

 

Аліна КОСІНСЬКА, юрист