23 липня 2025 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо особливостей досудового розслідування кримінальних правопорушень, пов’язаних із зникненням осіб безвісти за особливих обставин під час дії воєнного стану», більше відомий, як «Законопроект №12414»
Законом суттєво замінено низку положень Кримінального процесуального кодексу України, а також внесено зміни до Закону України «Про прокуратуру», що викликало значний резонанс та обговорення в суспільстві.
Основними положеннями стали посилення ролі Генерального прокурора, обмеження повноважень керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП), зміна правил підслідності проваджень НАБУ та БЕБ, нові правила проведення невідкладних обшуків.
Розглянемо детальніше.
Розширення повноважень Генерального прокурора
Змінами до ст. 37 КПК встановлено, що саме Генеральний прокурор (або особа, яка виконує його обов’язки), наділений винятковими повноваженнями щодо:
– повного доступу до матеріалів досудового розслідування та інших відомостей, що стосуються досудового розслідування;
-надання обов’язкових письмових вказівок слідчим і керівникам органів досудового розслідування із встановленням строку та способу її виконання.;
– у разі неефективного досудового розслідування або за наявності об’єктивних обставин, що унеможливлюють функціонування відповідного органу досудового розслідування чи здійснення ним досудового розслідування в умовах воєнного стану, іншому органу досудового розслідування здійснення досудового розслідування кримінальних правопорушень, віднесених до підслідності НАБУ та БЕБ.
Відтак, Генеральний прокурор отримав право за письмовим запитом одержувати матеріали кримінальних проваджень та доручати іншому прокурору перевірку додержання законів під час їх розслідування.
Генеральний прокурор отримав також право доручати іншому органу розслідування справи, підслідні БЕБ або НАБУ, а також передавати до БЕБ чи НАБУ справи, підслідні іншим органам.
Окрім того, змінами до ст. 37 КПК передбачено, що рішення про визначення прокурора у конкретному кримінальному провадженні з числа заступників Генерального прокурора або керівництва САП може ухвалювати виключно Генеральний прокурор. Передбачена також можливість покладення його повноважень на іншого прокурора лише за рішенням Генерального Прокурора.
Перший заступник, заступники Генерального прокурора та керівник САП можуть визначатися процесуальними керівниками у кримінальних провадженнях також виключно за рішенням Генерального прокурора.
У разі прийняття рішення прокурором про закриття провадження щодо високопосадовців (Президента, Прем’єр-міністра, міністрів, директорів НАБУ, ДБР, БЕБ, суддів, депутатів тощо), учасники кримінального провадження можуть звернутися безпосередньо до Генерального прокурора з клопотанням про його перегляд (нова ч. 5 ст. 284 КПК).
Статті 39, 40, 40-1 КПК приведено до уніфікованої редакції, відповідно до якої керівники органів досудового розслідування, слідчі та дізнавачі зобов’язані виконувати письмові вказівки прокурора. Їх невиконання тягне за собою передбачену законом відповідальність та може бути підставою для відсторонення відповідної особи від проведення досудового розслідування.
Процесуальний статус НАБУ, БЕБ і прокурорів САП
Керівника САП більше не віднесено до переліку керівників органу прокуратури.
Керівництво САП позбавляється права доповнювати, змінювати або відмовлятися від апеляційної чи касаційної скарги, внесеної прокурорами САП.
Прокурори САП втрачають право визначати підслідність за детективами НАБУ у провадженнях за ст. 369 КК (надання неправомірної вигоди) та ст. 369-2 КК (зловживання впливом), якщо йдеться про неправомірну вигоду топ-посадовцям і справа при цьому розслідується іншим органом. Це право переходить до Генерального прокурора.
Прокурори САП також втрачають право погоджувати розслідування детективами НАБУ проваджень, віднесених до підслідності інших органів. Це право переходить до Генерального прокурора.
Спори про підслідність у провадженнях, що можуть бути підслідні НАБУ або БЕБ, вирішує Генеральний прокурор. Керівник САП позбавляється відповідного повноваження.
Змінами до ст. 480–481 КПК уточнено особливий порядок притягнення до відповідальності: Директора НАБУ, ДБР, БЕБ, їх заступників; прокурорів САП; керівників органів виконавчої влади категорії «А»; кандидатів у Президенти, народних депутатів; інших високопосадовців – виключно за згодою Генерального прокурора.
Продовження строків досудового розслідування слідчим суддею до 12 місяців можливе лише за клопотанням слідчого, погодженим із Генеральним прокурором. Керівник САП втрачає відповідне повноваження.
У провадженнях, підслідних НАБУ, погодження угод про визнання винуватості між прокурором і підозрюваним/обвинуваченим здійснюється не лише керівником САП та його заступниками, а також Генеральним прокурором.
Особливий порядок кримінального провадження застосовується не лише до працівників і Директора НАБУ, а й до його першого заступника та заступників.
Цей самий порядок поширено на керівника постійно діючого допоміжного органу, утвореного Президентом України, та його заступника; Прем’єр-міністра України, міністрів, їх перших заступників і заступників; державних службовців категорії «А»; директорів ДБР і БЕБ, їх перших заступників і заступників.
Керівник САП позбавляється права здійснювати повідомлення про підозру зазначеним особам, а також іншим високопосадовцям.
У разі закриття прокурором провадження щодо підозрюваного високопосадовця, учасники мають право заявити клопотання Генеральному прокурору про продовження досудового розслідування. Той або виносить постанову про закриття щодо особи, або відмовляє у задоволенні клопотання.
Детальніше зупинимося на проведенні невідкладних обшуків.
Законом змінено частину 3 статті 233 КПК, якою визначено, що слідчий, дізнавач, прокурор має право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи лише у невідкладних випадках, пов’язаних із врятуванням життя людей, запобіганням безпосередній загрозі їхньому здоров’ю, статевій свободі чи особистій безпеці або з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 112, 115–119, 121, 122, 124, 127, 129, 135, 136, 146, 147, 149, 152–156-1, 258, 258-1, 259 Кримінального кодексу України, або у разі необхідності невідкладного вилучення чи збереження доказів, що стосуються таких злочинів.
Таким чином, слідчий, дізнавач, прокурор зможуть до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи у разі необхідності невідкладного вилучення чи збереження доказів, що стосуються таких злочинів.
Нагадаю, до змін це речення передбачало, що слідчий, дізнавач, прокурор має право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи лише у невідкладних випадках, пов’язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні кримінального правопорушення.
Положення ж ст. 233 КПК в новій редакції, на нашу думку, розширюють підстави для проведення невідкладних обшуків, проте забирають інструментарій для розслідування інших, не менше тяжких та суспільно небезпечних злочинів.
Стара редакція не передбачала можливості проведення невідкладних обшуків для збирання доказів. Кваліфікація злочину, яка з урахуванням положень чинної редакції ст. 214 КПК, може і відповідати ст. 233 КПК, або, як свідчить практика, може бути попередньою, а то і надуманою. Такі випадки, на жаль, є.
У той же час визначення саме такого переліку кримінальних правопорушень фактично позбавляє застосування цього інструменту під час розслідування інших не менше тяжких та суспільно небезпечних злочинів (ст. ст. 111, 111-1, 258-5 КК тощо).
При розслідуванні державної зради і інших злочинів, які призвели до значних жертв, та інших тяжких злочинів, докази ( біологічні, цифрові) також можуть бути втрачені.
Як бути правоохоронцям, якщо необхідність невідкладного ошуку (справжня, а не удавана) виникне під час розслідування інших злочинів, у т. ч. проти миру, безпеки людства, воєнних злочинів, державної зради, фінансування тероризму тощо?
Тому, тут радше потрібно було б врегулювати умови невідкладності, з урахуванням рішення Європейського суду з прав людини від 10 липня 2025 року у справі «Корнієць та інші проти України», де ЄСПЛ визнав, що українські правоохоронні органи порушують права людини, проводячи невідкладні обшуки без належного судового контролю, а також передбачити обов’язкове прийняття мотивованого рішення (винесення постанови) слідчим та/або прокурором і предметну юридичну відповідальність (у т.ч. кримінальну) за зловживання таким правом.
Запитань насправді багато. Сподіваємося, подальші законодавчі зміни урегулюють усі ці аспекти, врахувавши практику ЄСПЛ.
Ігор ЦЮПРИК, голова АО “Legal Synergy”, доктор юридичних наук