Підприємницька діяльність завжди пов’язана з ризиком. Невиконання договору поставки, прострочення повернення позики, зрив строків виконання робіт, невдала інвестиція чи раптове банкрутство контрагента – з цими викликами може стикнутися будь-який суб’єкт господарювання.
При цьому стрімка зміна економічної ситуації, форс-мажорні обставини та триваючий воєнний стан можуть унеможливити виконання договору навіть за умови абсолютно добросовісної поведінки сторін.
З іншого боку, колосальні збитки бізнесу нерідко стають результатом цинічних шахрайських дій з боку недобросовісних контрагентів, які від самого початку мали на меті ошукати партнера.
То де ж межа між невиконанням цивільно-правового договору та злочином?
Стаття 190 КК України визначає шахрайство як «заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою». Ключовими ознаками шахрайства є протиправне отримання майна шляхом обману або зловживання довірою та прямий умисел і корислива мета привласнити це майно.
Саме наявність первинного злочинного умислу є головною межею між кримінальним правопорушенням і цивільно-правовим чи господарським спором.
Так, сам факт невиконання договору ще не означає наявності шахрайства.
Якщо особа на момент укладення договору мала реальний намір виконати свої зобов’язання, однак згодом не змогла цього зробити через об’єктивні або суб’єктивні причини, йдеться про цивільно-правову відповідальність.
Якщо ж буде доведено, що договір із самого початку використовувався лише як ширма та спосіб заволодіння чужим майном без наміру виконувати взяті на себе зобов’язання, такі дії можуть утворювати склад кримінального правопорушення.
Таким чином, кримінальне право оцінює не факт невиконання договору як такий, а причини цього невиконання та справжній намір особи у момент виникнення правовідносин.
Реалії практики: процесуальний тиск та відсутність реагування
На практиці кримінальне провадження нерідко використовується як спосіб тиску на бізнес. Замість звернення до суду із позовом про стягненням заборгованості одна зі сторін ініціює кримінальне переслідування контрагента, щоб змусити повернути гроші поза судовим порядком, заблокувати роботу підприємства через обшуки та арешт рахунків, отримати психологічну перевагу в переговорах.
Іншою крайністю є ситуація, коли правоохоронці навіть за наявності очевидних ознак обману відмовляються належним чином реагувати на заяви потерпілих, мотивуючи це самим лише фактом існування між сторонами укладеного договору.
Договір – не індульгенція від кримінальної відповідальності
Наявність цивільно-правового договору автоматично не виключає можливість кримінальної відповідальності.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що цивільно-правові відносини можуть бути лише формою реалізації злочинного умислу.
У постанові від 24 вересня 2020 року у справі № 755/10138/16-к Суд зазначив, що розмежування шахрайства і цивільно-правової угоди здійснюється не за формою укладеного договору, а за результатом договірної діяльності.
Якщо сторона, приймаючи на себе зобов’язання, не має ані реальної можливості, ані наміру їх виконувати, використовуючи договір виключно для отримання майна контрагента, йдеться вже не про цивільний спір, а про можливе шахрайство.
Аналогічний підхід викладений і в постанові Верховного Суду у справі № 127/11849/15-к від 03 березня 2021 року.
Суд підкреслив, що принциповим є доведення поза розумним сумнівом того, що особа вже під час укладення правочину не мала наміру виконувати взяті на себе зобов’язання, використовуючи договір лише як спосіб реалізації умислу на заволодіння чужим майном.
Саме цей критерій є визначальним.
Якщо особа ще до укладення договору діяла із прямим умислом на заволодіння чужим майном, використовуючи цивільно-правову форму лише як прикриття, правоохоронні органи зобов’язані надати цим обставинам належну кримінально-правову оцінку.
Практика ЄСПЛ: кримінальне право не повинно підміняти комерційні спори
В свою чергу, Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував: кримінальний закон не може застосовуватися свавільно до відносин, що за своєю суттю є цивільно-правовими або господарськими.
Так, у справі «Навальний та Офіцеров проти росії» (рішення від 23 лютого 2016 року) ЄСПЛ дійшов висновку, що національні суди визнали заявників винними у вчиненні дій, які не відрізнялися від звичайної комерційної діяльності. Таке непередбачуване тлумачення кримінального закону було визнано несумісним із гарантіями статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Для української практики це рішення має принципове значення.
Сам факт укладення договору не виключає можливості вчинення шахрайства. Водночас і саме існування невиконаного договору не дає підстав автоматично розпочинати кримінальне переслідування.
Десять запитань, які вирішують долю справи
У справах про можливе шахрайство суд не обмежується аналізом самого договору чи факту невиконання зобов’язань. Вирішальне значення має сукупність обставин, які дають відповідь на головне питання: чи існував у особи ще на момент укладення договору умисел заволодіти чужим майном шляхом обману?
Практика Верховного Суду дозволяє сформулювати своєрідний алгоритм правової оцінки таких ситуацій.
Передусім варто з’ясувати:
- Чи мав контрагент реальний намір виконати договір на момент його укладення?
- Чи мав він об’єктивну можливість виконати взяті на себе зобов’язання?
- Чи здійснювалися реальні дії для виконання договору (закупівля товару, початок робіт, залучення фінансування, листування з контрагентом тощо)?
- Чи існувала реальна господарська або інша законна економічна мета укладення правочину?
- Чи повідомляла сторона про виникнення труднощів із виконанням договору та чи намагалася врегулювати ситуацію?
- Чи використовувалися неправдиві відомості, підроблені документи або інші способи введення контрагента в оману?
- Чи приховувала особа своє місцезнаходження, майно або інші відомості після отримання коштів чи майна?
- Чи існували об’єктивні причини невиконання договору (воєнний стан, форс-мажор, банкрутство, ринкові зміни, дії третіх осіб тощо)?
- Чи може порушене право бути ефективно захищене в порядку цивільного або господарського судочинства?
- Чи доводить сукупність доказів наявність прямого умислу на заволодіння майном поза розумним сумнівом?
Саме відповіді на ці запитання дозволяють правильно визначити правову природу конфлікту та обрати належний спосіб захисту.
Практичні рекомендації бізнесу
На жаль, навіть добросовісний бізнес може опинитися в ситуації, коли господарський спір переростає у кримінальне провадження або, навпаки, очевидне шахрайство залишається без належної реакції правоохоронних органів.
Щоб мінімізувати такі ризики, варто дотримуватися кількох практичних правил.
По-перше, максимально детально документуйте переговори, укладення договору та всі етапи його виконання. Ділове листування, рахунки, акти, платіжні документи, службові записки й інші матеріали нерідко стають ключовими доказами добросовісності.
По-друге, якщо виникають обставини, які перешкоджають виконанню договору, не уникайте комунікації з контрагентом. Вчасне повідомлення про проблему, пропозиції щодо реструктуризації боргу, зміни строків виконання або укладення додаткових угод свідчать про відсутність злочинного умислу.
І найважливіше – у разі виникнення проблем (а краще – до їх виникнення, ще на етапі перевірки контрагентів) – залучайте фахових юристів.
У справах цієї категорії успіх захисту значною мірою залежить від правильно визначеної правової природи конфлікту ще на початковому етапі.
Адвокати адвокатського об’єднання «Legal Synergy» здійснюють комплексний аналіз фактичних обставин справи, оцінюють перспективи, формують доказову стратегію відповідно до актуальної практики Верховного Суду та ЄСПЛ і забезпечують ефективний захист інтересів клієнтів як у кримінальному провадженні, так і під час вирішення цивільних та господарських спорів.
Якщо ви зіткнулися з необґрунтованим кримінальним переслідуванням у господарських правовідносинах або, навпаки, потерпіли від шахрайства, яке безпідставно намагаються звести до «цивільного спору», своєчасна професійна правнича допомога є вирішальним чинником для належного захисту ваших прав та законних інтересів.
Аліна КОСІНСЬКА, юрист АО «Legal Synergy»